Одессика - энциклопедия об Одессе
Новости сайтаКалендарь ОдессыСобытия из истории ОдессыЛюди ОдессыРазные истории об Одессе и ее жителяхМемуары об Одессе, проза, поэзия, живопись об Одессе и в жизни ОдессыАльбом фотографийУлицы ОдессыСловарьКаталог одесских сайтовФорумО проекте


Науково-популярне видання О.В. Болдирєв ОДЕСІ-600

Історичний нарис


Вступне слово до другого видання

З автором цієї книжки Олександром Болдирєвим та його дружиною Наталочкою я познайомилась ще в 1990 році. Син мій, Костянтин Ткач, тоді ректор Народного університету в Одесі, наполіг на моїй присутності одного з його засідань, – і тема, мовляв, і доповідач неординарні. Справді, на лекцію з обговоренням "Одеська громада середини ХІХ століття", бажаючі вщерть заповнили велику аудиторію гуманітарного корпусу ОДУ... запам’ятались і блискуча доповідь історика Олександра Болдирєва, й гаряча дискусія, і запальний але справедливий "арбітр" – Наталя, його дружина... Костик постарався, щоби ми сиділи поруч... Не дивно, що ми сім'ями затоваришували. Пізніше я не раз переконувалася в цільності й безкомпромісності Олеся, в його самовідданій любові до історії...

Для дослідника й справжнього науковця є природним прагнути, дошукуватися істини. Він майже цілодобово міг сидіти в архівах, бо історія була для нього не просто пасією, це була його вірна й глибока любов на все життя. Тому між ним і дешевенькими пропагандистами від науки існувала глибока прірва, і саме тому йому, магістру міжнародного права, не знайшлося місця в престижних вузах Одеси, бо всі "тепленькі містечка" роздані своїм "пушкіновєдам" та "суворовознайкам". Повернувшися з Угорщини, Сашко наче впіймав вітер у свої вітрила. Променів оптимізмом , мав тисячу задумів та ідей. Мріяв створити книгу про українсько-польські стосунки середини ХVІІ століття, але набагато в ширшому контексті. "Яке там селянське повстання, це ж грандіозна східноєвропейська війна", - казав він своїм друзям.

Почав розробляти тему життя польської колонії в Одесі, і знову був тут першим. Вабила його самодостатність і цілісність української душі, і під цим кутом зору переосмислював українську історію. "Щораз більше цих українців люблю, я – русский чєловєк". І заразливо сміявся. Українства й України ніколи не зрадив, бо був людиною принциповою й засадничою. Людиною чину. Любив рідне місто так, як належить справжньому одеситу. Знав його до тонкощів. Міг розповідати про нього годинами. Не міг змиритися з тим, що пропагандисти, "суворовєди" і "пушкінознайки" вкрали у нашого міста зовсім дрібничку – 400 років. Як мінімум. Знав свій козацький родовід, і хоча було в ньому дві крові, та козацька перемогла. Пишу: знав, вірив, був... - бо ж немає вже його у списках живих...

І от тепер... бажання захистити правду й поновити справедливість у ставленні до його унікальної праці спонукало мене взятися за перо, та й видавця перевидати книжку Олександра Болдирєва "Одесі – 600". Справа в тому, що одному письменнику – академіку захотілося замахнутися на святе – на цю ж таки Правду. У великій статті, надрукованій у газеті "Одесские известия" за 3 вересня 2005 р., а потім у розлогому інтерв’ю з Іваном Неновим (та ж газета за 8 жовтня 2005 р.), та й у телепередачі однієї з одеських телекомпаній у бесіді з одіозною журналісткою цього телеканалу Богдан Сушинський ані словом не промовився про те, що першим про справжній вік Одеси своє аргументоване, блискуче, вагоме слово історика сказав О. Болдирєв. Таким чином, пан академік робить себе ледь не піонером у вивченні питання історії заснування Одеси та її справжнього віку. Це прикро, це боляче, це, зрештою, ганебно.

Заради справедливості відзначимо, що у своїй книжці "Одесса: история, написанная столетиями", п. Сушинський посилається на Болдирєва, але як? Мовляв, і цитату В.Варни Болдирєв використав невдало, і взагалі його робота не є сенсацією (Про це написав видавець в анотації до книжки), хоч автор загалом підтримує позиції історика. Але чому, шановний, Ви робите це зараз, а не тоді, - в 1994 році, коли книжка О.Болдирєва побачила світ ? Чому б вам не тоді було зайняти чітку громадянську позицію? Адже п’ята колона – всілякі “варни, скалкіни, сурілови, васермани, щербані, вершиніни” й іже з ними давно вже почали - і роблять це посьогодні, - доводити, що історія Причорномор’я і нашого міста починається тоді, коли чобіт Суворова ступив на цю землю, і ніяких українців тут ніколи не було й бути не може. Її сотворили тільки Катерина, Суворов, Пушкін і... Жванецький. Такий собі інтернаціональний чотирикутник. І ось, саме 1994 року, з'явилися публікації О. Болдирєва в газеті "Юг", а згодом, за сприянням та допомогою Юлія Мазура, тодішнього редактора газети, вийшла книжка Олеся Болдирєва, цього тоді ще одного з найперспективніших молодих істориків, який за допомогою неспростовних фактів довів, що вік Одеси набагато солідніший, ніж стверджує "радянська" наука. Книжка дійсно стала сенсацією, але, на жаль, не в Україні, а в Данії. Данці переклали й видали цю працю Олеся Болдирєва, бо, очевидно, вміють поціновувати талановитих учених (A.V. Boldirev. ODESSA 600, Tridens. 1996) Україна ж, як завжди, народжує багато талантів, але плекати й шанувати їх ще не навчилася. І тому тут складається ситуація, яку так влучно схарактеризувала геніальна Ліна Костенко: "Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе". А що Болдирєв був істориком від Бога, не потребує доказів. Бо ми ще не уявили собі, якої наукової ваги, якого наукового “формату” ця його книжка...

Він все своє коротке життя пильнував і плекав квіти нашого саду, "Саду Божественних пісень", поки Господь не запрагнув мати його коло себе. І, може, десь там, на "небесних луках", робить те, що найбільше любив у своєму земному житті – рибалить і читає лекції. Тільки, на превеликий жаль, не може дати відсіч мародерам.

"Не зорі падають із неба – Ідуть зірки у небеса" (Ю. Рибчинський). Зірка Олеся Болдирєва яскрава й промениста, і ніколи не згасне, бо вона не штучна, а правдива й природня.

Ірена Ткач, голова обласного Педагогічного товариства ім. проф. Г. Ващенка.

ПЕРЕДМОВА

Ювілей – це умовність. Для історії важлива точна фіксація подій у часі, і тому кругла дата не має жодної переваги перед будь-якою іншою. Одначе ювілейні дати мають над людьми якусь магічну владу. Не випадково, що на такі дати припадають піки публікацій історичних досліджень. Історія Одеси не становить виключень. Відштовхуючись від 1794 року, як року заснування міста, історики постаралися, щоб до 100-річного ювілею Одеси читач не залишився без інформації. 200-річний ювілей — нова чудова нагода для історика взятися за перо. Під час ювілеїв, як і над труною померлого, – жодного скептичного слова. В Одесі все готове, щоб у 1994 році уславити матір-засновницю міста – російську імператрицю Катерину ІІ, за наказом якої начебто і було засноване величне місто-порт на Чорному морі.

Ювілей – не умовність, хоча і не настільки, щоб зовсім ігнорувати історичні факти та логіку, бо історична достовірність і факт творять ювілей, а не навпаки.

Запропонований читачам історичний нарис – спроба побороти міф про 200-літню історію міста Одеси. Справа ця немалозначна, як могло б здатися на перший погляд. 3 одного боку, встановлення історичної правди завжди самоцінне. 3 другого, — не можна проминути той факт, що ворожі Україні політичні сили намагаються перетворити історичний стереотип 200-ліття заснування Одеси на теоретичний базис антиукраїнської резистенції на чорноморському узбережжі. Як не неприємно розпочинаючи історичні студії зважати на політичні чинники, проігнорувати цей факт також неможливо. Одеська антиукраїнська преса протягом останніх років активно експлуатує 200-річний міф, підживлюючи ним ідею окремішності надуманої "Новоросії". Експлуатує, не соромлячись посилатися начебто на історичні факти. Кілька прикладів. Стаття "Мы новороссы!" (Обозрение, 1922, № 0); “Выбравшись из многолетнего забытья, слово "Новороссия" вызывает ныне удивленное непонимание у тех, кто не знает или забыл свою Историю. Политические авантюристы, мечтавшие о воссоздании на руинах одной шестой части суши средневековой галушечно-шароварной утопии, похабным улюлюканьем и "ганьбуванням" пытаются отвлечь старожилов Причерноморья от возрождения своего самосознания и самопонимания... Мы считаем антиисторичным и кощунственным навязывание нашей земле, мононациональной украинской культуры о ее наихудшем племенном выражении: мы отвергаем тенденцию превращения Новороссии в измышленную идеологами национализма "Степову Україну"... Земля наша стала страной судьбы многих талантливых людей не желавших оценивать соседа по национальному признаку. И по воле Истории и Судьбы жемчужиной Новороссии стала Одесса, основанная согласно указу Екатерины Великой в 1794 г." Статья "Культура Одессы и культура полемики" Володимира Варни (Одесский вестник, 1922, 19 сент.): "Для одесситов 1794 год – год начала формирования нового типа цивилизации, которого прежде эта земля не знала и с которым одесситы (уж так получилось) отождествляют свое психологическое, интеллектуальное и бытовое своеобразие. С этого года – ведется отсчет нового культурно-исторического кода, обычно называемого "культурой Одессы" или "одесским феноменом".

В українській республіканській та обласній пресі, а також на різних наукових конференціях мною вже ставилося питання про фальшивий характер святкування 200-річчя Одеси. На жаль, українська інтелігенція досі не звернула належної уваги на цю проблему. Дарма, бо серед закордонної громадськості це викликало певний резонанс. Співробітник Верховного суду Ізраїлю Олександр Лур'є у своїй статті "Парень, отчего ты уехал?" (Обозрение. 1922, № 2), відгукнувся на мої публікації належним чином: "Но ведь в Одессе многоязычие (и русскоязычие!) насчитывает больше лет, чем сам город, даже если учитывать бредни насчет "Кацюбеева".

Змушений ще раз наголосити: звернення до політичних аргументів під час визначення історичної правди – вкрай небажане. Одначе, як це видно з вищенаведених цитат (а їх можна було б і продовжити), ними не нехтують. Отож зважати на них доводиться. Втім, акцент на політичний чинник я свідомо виношу до передмови просто як інформацію для роздумів, аби в наступному викладі не залишилось приводу для політичних спекуляцій.

Отож спитаємо себе:

Чи може вважатися 1794 рік роком народження Одеси?

Традицію вважати роком народження Одеси 1794 рік започаткував видатний одеський історик А, Скальковський ще а першій половині XIX ст. Щоб зрозуміти причини цієї помилки сумлінного вченого, слід враховувати особливості історичного мислення тих часів, коли ідеал монархії був незаперечним. Далі ми спробуємо спеціально розглянути механізм утвердження цієї традиції в історіографії. Поки що коротко передамо вихідні положення концепції, яку взяли на озброєння сучасні адепти 200-річчя Одеси.

Існувала турецька фортеця Гаджибей. У 1789 році загін російської армії на чолі з Й.Дерібасом здобув штурмом цю фортецю. У 1791 році згідно з Ясською мирною угодою територія між Бугом та Дністром, а разом з нею і Гаджибей, увійшли до складу Російської імперії. "В марте 1792 г. Дозволено грекам и другим единоверцам, служившим на русском флоте и в армиях, поселиться близ Гаджибея и вдоль Буга"1.

Влітку 1792 р. Катеринославський губернатор генерал-майор В.Каховський разом з інженером-полковником О.Шостаком оглянув приєднані землі для визначення місць, придатних для заселення і заснування нових поселень. Прагнучи закріпитись на завойованих землях, уряд засновує нову лінію фортець – Дністровську, до якої повинна була увійти і фортеця "при Гаджибейском замке на берегу морском для защиты тут образующегося залива... "2. Для виконання робіт рескриптом від 25.Х.1792 р. засновується Експедиція з будівництва південних фортець. Загальний нагляд над будівництвом всіх фортець Дністровської лінії було покладено на О.Суворова (пізніше радянські історики використали цей факт, щоб висунути несвідомого своєї ролі фельдмаршала на засновника Одеси). У 1793 р., коли будувалася Гаджибейська фортеця, обрали місце для головного порту узбережжя. Після гострої боротьби у вищих ешелонах влади віддали перевагу проекту Дерібаса – Деволана над проектом адмірала Мордвінова, який планував головний чорноморський порт утвердити в Очакові, і 27 травня 1794 року вийшов наказ Катерини ІІ заснувати порт у Гаджибеї. Цей наказ використано як юридичну підставу для визначення "заснування" Одеси в 1794 році. 22 серпня 1794 року, згідно з наказом імператриці, в Гаджибеї відбулося закладання перших каменів у фундаменти порту, і цю дату почали вважати днем заснування міста Одеси.

Ось така традиційна канва "ювілейної" двохсотої річниці Одеси.

Давно настав час глянути на неї критично.

Отже:

Чи була Одеса заснована в 1794 році?

Ні, не була. В цьому році міста з такою назвою в природі не існувало. Вперше назва "Одеса" у зв’язку з населеним пунктом на узбережжі Чорного моря почала фігурувати на початку 1795 року. Цікаво, що всі спроби дореволюційних істориків відшукати юридичний документ, котрий би свідчив про перейменування Гаджибея на Одесу, були марними — він знайдений не був.

Нащадок одеського героя Йосипа Дерібаса Олександр Дерібас у своїй книзі "Старая Одесса" пише: "Когда Гаджибей переименован был в Одессу – ни в официальных документах, ни в собрании законов сведений не имеется. Историки Одессы Скальковский, Смольянинов и Орлов, командированные на 6-й археологический съезд в Одессу от московского архива, в руках коего имелись самые разнообразные документы, относящиеся к основанию Одессы, — все они ссылаются на Высочайшее повеление 27 января 1795 года. В изданном под редакцией г. Старчевского справочном энциклопедическом словаре (т. 9, ч. 1. С.-Пет. 1854 г.) в описании Одессы, между прочим, сказано: "Одессою назван этот город по указу 27 января 1795 г. в память древнеэллинского поселения Одессос или Одиссос, находившегося, как полагают, недалеко Гаджибея”.

Вот текст этого указа на имя сената: "Повелеваем учредить "Вознесенскую губернию с губернским городом Вознесенском при р. Буге, а из вновь образуемых городов – татарского селения Гаджибей обратить в приписанный к татарскому округу г. Одессу и, как укрепленному городу, где воинский гарнизон быть имеет, наблюдение полиции предоставить коменданту".

Или текст указа не ясно выражен, или при переписи его что-либо пропущено, но, во всяком случае, из указа этого не видно переименование Гаджибея в Одессу. Гаджибей в указе этом назван Одессой и только. (В Высочайше утвержденном штате запасного военного магазина от 10 января 1793 г. сказано: штат для учреждения Екатеринославского наместничества в г. Одессе). Говорят, что 6 января 1795 г. на бале у Государыни шла речь о переименовании Гаджибея в Одессу. Ученые доказывали, что Гаджибей со временем будет иметь на Черном море такое же значение, как Петербург имеет, на Балтийском, и что татарское название его следовало бы переименовать, назвать Одиссосом, в честь бывшего здесь эллинского поселения. Но так как место это завоевано императрицей-женщиной, то всего лучше назвать его в женском роде – Одессой. Говорят, что императрица изъявила на это согласие.

Итак, Одесса, как русская территория, покоренная русским оружием, — существует с 14. ІХ. 1789* г. Как город – с 27 мая 1794 г, а под именем Одессы – с начала января І795 г.

Отже, як бачимо, спеціального рескрипту про перейменування Гаджибея на Одесу не існувало. Якщо взяти на віру твердження шанувальників Катерини ІІ про геніальне пєредбачення російською імператрицею великого майбутнього Гаджибея як морської брами на Чорному морі, абсолютно не зрозуміло, чому в гіпербюрократизованій російській державі ця “геніальність” не знайшла відбиття такої події в належно оформленому юридичному документі?

Наведемо стосовно цього ще думку відомого одеського історика кінця XIX ст. О. Маркевича: "Историки г. Одессы постоянно выражают сожаление, что не отыскан указ о переименовании Гаджибея в г. Одессу и, считая этот указ, несомненно, существовавшим, но потерянным, ищут его по разным, архивам неустанно, хотя и безрезультатно.

Однако существовал ли такой указ в действительности? Конец XVIII ст. – не столь отдаленное время, чтобы затеривались Высочайшие указы, тогда изданные; между тем имеется следующее указание; 17 декабря 1796 года Де-Рибас – представил при рапорте командовавшему Черноморским флотом адмиралу Мордвинову копии с Высочайших повелений и с некоторыми предписаниями кн. Зубова, относящиеся к Гаджибею – Одессе, причем Де-Рибас представил копии всего с 2-х указов: от 16 января 1794 г. с распоряжением на случай предстоящей войны с Турцией (секретный) и от 27 мая 1794 г. об устроении в Гаджибее военной и купеческой гавани. Никакого сомнения быть не может, что Де-Рибас представил бы Мордвинову и указ о переименовании Гаджибея в Одессу, если бы таковой был.

Распоряжений Зубова относительно Гаджибея – Одессы 1794 – 95 гг. Де-Рибас представил Мордвинову гораздо больше, но и в них нет ничего похожего на распоряжение о переименовании Гаджибея в Одессу...

Итак, ни указа, ни вообще специального распоряжения о переименовании Гаджибея в Одессу не было вовсе. Тогда возникает вопрос, каким же путем это переименовании произошло?

Как известно, указом от 27 января 1795 г. организована была Вознесенская губерния, в состав которой вошло несколько уездов, и в том числе Тираспольский. к которому был прописан и "город Одесса, татарами Гаджибей именованный"; причем далее в том же указе г. Одесса упоминается уже без пояснения, что это – Гаджибей. По нашему мнению, такие выражения об Одессе сами собою показывают, что город еще недавно назывался Гаджибеем, был известен под этим именем, а называние его Одессою только что начиналось и еще не имело за собою полного официального признання.

Впрочем, название Гаджибей Одессою имело место и несколько раньше, дней за 17, по крайней мере, Смольянинов указывает, ссылаясь на архивный материал, что слово Одесса встречается в первый раз в за заглавии штата запасного соляного магазина. Эта весьма естественно. Трудно допустить, чтобы слово Одесса сразу попало в такой важный акт, как указ о Вознесенской губернии; очевидно, оно должно было циркулировать в петербургских правительственных сферах и несколько раньше, например, в самом начале 1795 г. и даже в конце 1794 г.

Что Де-Рибас не знал о названии Гаджибея Одессою, по крайней мере, 10 декабре 1794 г., видно из его письма, помеченного этим числом и упоминающего о Гаджибее. Вообще, в Новороссии новость эта распространялась не так скоро, по крайней мере, Таврическая казенная палата в сообщении, помеченном 14 февраля 1795 г., все еще говорит о Гаджибее, а не об Одессе.

Но распоряжения Зубова относительно Одессы, начиная с 1 марта 1795 г., называют ее уже этим именем, а не Гаджибеем.

Итак, мы полагаем, что название Гаджибея Одессою имело место в Петербурге в конце 1794 или в самом начале 1795 г., когда слово Одесса стало обращаться частным образом в правительственных сферах, и сперва даже наравне с прежним названием; контрабандою проникло в правительственные распоряжения, путем практики вошло в общее употребление, и, наконец, вытеснило прежнее название города "4.

Отже, з вищенаведених прикладів видно, що в період 1794 – 95 років вища російська державна влада ще ніяк не передбачала майбутні економічні та адміністративні успіхи маленького Гаджибея. Таким чином, немає жодних підстав завдячувати майбутній дивовижний розвиток Одеси якомусь заздалегідь спланованому проекту імперської адміністрації На це звертав увагу ще одеський професор минулого століття О. Яковлєв.

Він писав: "При этом следует заметить, что возобновлению Хаджибея вовсе не придавалось никакого важного значения, на него не возлагалось особенно больших надежд, как, например, на Екатеринослав, Херсон, Николаев, Вознесенск, - город своею жизнью, своею торговою деятельностью сам приобрел, сам завоевал свое первенствующее на Юге России значение. Отметим, например, тот факт, что когда поставлено было окончательно в Хаджибее быть городу (1794), в нем в то время было уже 600 с лишним домов и до 3000 жителей, не считая окрестностей (підкреслення моє – О.Б.). После завоевания Хаджибея, повторяем, ни императрица Екатерина, ни "Великолепный князь Тавриды", ни тем более кто-либо из других правительственных лиц в Петербурге не придавали особого значении этому городку; центром управления вновь присоединенным краем назначались то Екатеринослав, то Николаев, то Херсона" 5.

Як би там не було з перейменуванням Гаджибея, головне запам'ятати: у 1794 році населеного пункту з назвою Одеса не існувало. В такому разі, що ж було засновано 22 серпня 1794 року? Виходить, що засновано було Гаджибей. Стоп. А хіба раніше Гаджибея не існувало? Хіба не Гаджибей штурмували війська Російської імперії у 1774 та І789 роках? Хіба не в гаджибейських кимось заснованих стінах розміщалась російська залога після вдалого штурму? Заснувати Гаджибей у Гаджибеї так само неможливо, як і заснувати Ізмаїл в Ізмаїлі, Москву в Москві і Париж у Парижі! Уявімо собі на хвилинку, що проект Мордвінова взяв би перевагу над проектом Дерібаса, і порт почали б будувати не в Гаджибеї, а в Очакові, то що ж тоді – і Очаків довелось би вважати "заснованим" у 1794 році, а не на межі XIV-XV ст., як це було насправді і з чим всі згодні?

Слід зазначити, що історики в цілому розуміли повну абсурдність загальновизнаної дати "народження" Одеси, тому у відповідальних виданнях не наважувалися відверто писати про-заснування міста у 1794 році.

"Большая Советская Энциклопедия" говорить про започаткування Одеси так: “Одесса основана на месте татарского поселения Качибей, первое упоминание о котором относится к 1415 г. В XV в. поселение было разрушено турками. Затем возникло под названием Хаджибей. По Ясскому мирному договору 1791 г. Хаджибей вошел в состав России. В августе 1794 г. в Хаджибее по проекту инженера Деволана под руководством Суворова и Дерибаса начала создаваться морская гавань. В 1795 г. Хаджибей переименован в Одессу".

Як бачимо, енциклопедія нічого не каже про заснування Гаджибея в Гаджибеї у 1794 році. Мова йде про будівництво в місці Гаджибеї, яке веде свій родовід з XV століття, морської гавані і про перейменування його у 1795 році на Одесу.

Згідно зі світовою практикою, нове місто як населений пункт зазвичай засновується на не зайнятій, не забудованій території. Протягом століть такий населений пункт може розвиватись і занепадати, може бути зруйнованим і згодом відроджуватись, може мати різний статус у різні часи – села, фортеці, замка, міста; може неодноразово змінювати назву і т. ін. Всі ці події є історією такого одного конкретного населеного пункту.

Рескрипт Катерини ІІ від 27.V.1794 р., в якому традиційно шукають початій Одеси, абсолютно нічого, про заснування ні Одеси, ні Гаджибея не гласить. Там сказало буквально наступне* .

Нашему Вице-Адмиралу Де-Рибасу.

Уважая выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали мы нужным устроить тамо (тобто в конкретному існуючому місті. — О. Б.) военную гавань купно с купеческой пристанью. Повелев нашему Екатеринославскому и Таврическому генерал-губернатору открыть там свободный вход купеческим судам, как наших подданных, так и чужестранных держав, коим силою трактатов, с империею нашею существующих, можно плавать по Черному марю, устроение гавани сей мы возлагаем на вас и Всемилостивейше повелеваем вам быть главным начальником оной, где и гребной флот Черноморский, в вашей команде состоящий, впредь главное расположение свое иметь будет; работы же производить под надзиранием генерала графа Суворова-Рымникского, коему поручены от Нас все строения укреплений и военных заведений в той стране. Придав в пособие вам инженер-полковника Де-Волана, коего представленны план пристани и города Хаджибея утвердив, повелеваем приступить, не теряя времени, к возможному и постепенному произведению оного в действие. На первый раз употребите на сие те 26 000 руб., которые, по донесению вашему от 1-го мая, сохранили вы по ненужности еще в найме вольных для флотилии греческих матросов, присовокупляя к сим и те, кои впредь вам сберечь можно будет. А дабы еще облегчить вас в сем деле по возможности, позволили мы заимствовать для насыпа гавани материалы, назначенные по генеральному о укреплениях тамошних предположению, ради сооружения в будущем 1798 году в Очакове блокфорта с тем, чтобы таковые же материалы были к вышеозначенному времени заготовлены вновь. Для перевозки оных в Хаджибей можете брать суда из гребного флота, из которого и служителей к производству повеленных работ употребляйте без изнурения их однако же излишними трудами, производя по вашему рассмотрению плату заработанных денег. По прочим же надобностям вашим имеете вы во всем относиться к помянутому генералу графу Суворову-Рымникскому и требовать его наставлений, как в самом производстве работ, так и в пособии па оные деньгами, могущими оставаться, по хозяйственному его распоряжению от сумм, вообще для крепостных строений отпускаемых, для чего и отчеты о издержках ему представить имеете.

Мы надеемся, что вы не только приведете в исполнение сие благое предложение наше, но что, ведая колико процветающая торговля споспешествует благоденствию народному и обогащению Государства, потщитеся, дабы созидаемый вами город представлял торгующим не токмо безопасное от непогод пристанище, но защиту, ободрение, покровительство и словом все зависящее от вас в делах их пособия; через что без сомнения, как торговля наша в тех местах процветает, так и город сей пополнится жителями в скором времени. Пребываем вам впрочем Императорскою Нашею милостью всегда благосклонны.

Дан в Царском Селе мая 27-го дня 1794 г Екатерина"6.

Отже, як видно, цей документ є юридичною підставою для будівництва в реально існуючому населеному пункті з назвою Гаджибей військової гавані та купецької пристані. Рескрипт має діловий характер, і в ньому ніяк не провіщається урочисте заснування "Південної Пальміри* ", що неодмінно сталося б, якби Одесу справді заснували в цей час із сподіванням на її велике майбутнє. Про розбудову міста за новим планом говориться побіжно, в контексті будівництва порту. Абсолютно ясно, що умови Гаджибея не могли бути придатними для забезпечення потреб запланованого порту, будівництво якого неодмінно повинно було б тягти і розширення території міста. План цієї розбудови і був представлений Деволаном. 22 серпня І794 року згідно з наказом Катерини II почалося закладання портових споруд, отже, при бажанні цю дату можна вважати днем народження сучасного Одеського порту.

Підведемо підсумки. Гаджибей існував задовго до 1794 року. Він мав фортецю з гарнізоном, передмістя-форштадт, сільськогосподарську округу. Гаджибей відігравав роль притулку турецького флоту. Був здобутий штурмом у 1789 році (Якщо Гаджибей був заснований у 1794 р., то що ж тоді штурмували війська Дерібаса у 1789? – О.Б.). У 1791 році згідно з договором з Туреччиною він перейшов до складу Російської імперії. У 1793 році поблизу старої турецької фортеці почалось будівництво нової більш сучасної. У 1794 році в Гаджибеї згідно з імператорським наказом починається будівництво нового порту і одночасно з ним розбудова вже існуючого міста за новим сучасним планом. У 1795 році Гаджибей отримує назву Одеса. Таким чином, за період 1789 – 1795 рр. Гаджибей зазнав низку змін. Одначе стверджувати, що в цей період він був заснований, — означає досить довільно поводитись із фактами.

продолжение

1. Скальковский А. Хронологическое обозрение Новороссийского края. – Одесса, 1838. – С. 213.

2. Скальковский А. Хронологическое обозрение...- С.217.

3. Де-Рибас Александр. Исторический очерк Одессы. К столетнему юбилею со дня завоевания.- Одесса, 1839.- С. 10-11.

4. Маркевич А. Город Качибей или Гаджибей предшественник города Одессы. – Одесса. 1894.- С. 68-70.

5. Яковлев В. К истории заселения Хаджибея (1789-1795).- Одесса, 1889. – С.7.

6. Скальковский А. Адмирал де-Рибас и Завоевание Хаджибея (1764-1797). – Одесса, 1889.- С.34-35.

(Електронна версія, публікується за оригіналом другого видання)

За питаннями публікацій, передруку та розміщення у мережі інтернет звертатися за адресою nart28@gmail.com, Наталія Болдирєва.